Скраплений державний інтерес
Скраплений газ може стати реальною і з усіх поглядів вигідною альтернативою дорогим нафтопродуктам в Україні. Для цього треба ліквідувати дворівневу систему аукціонів і створити прозору та єдину структуру його продажу.
За останній рік у нашій країні удвічі зросла кількість автомобілів, які працюють на скрапленому газі, — їх тепер 300 тисяч. Вони спалюють близько 500 тисяч тонн палива на рік, а це майже десята частина всіх нафтопродуктів, що споживаються в країні. Причина зростання попиту на скраплений газ — різке подорожчання нафти й нафтопродуктів за останні роки. Якщо скраплений газ сьогодні продається приблизно по 2,5 гривні за літр, то ціна бензину тримається на рівні 4 гривень. Ця різниця робить економічно вигідним встановлення на автомобілях спеціального обладнання, яке дає змогу заправляти баки скрапленим газом.
Це пропан-бутанова суміш, яку отримують із нафти та газового конденсату. Модулі зі скрапленим газом встановлюють на АЗС, призначених для реалізації традиційних видів палива. Сьогодні високий попит на скраплений газ формують переважно таксисти, які в такий спосіб економлять до п’ятнадцяти гривень на кожні сто кілометрів.
Однак більшість автомобілістів не ризикують переходити на газ. Головна проблема — важко знайти заправку. У країні зараз діють лише 600 АЗС, де заправляють газом. Цього дуже мало, зважаючи на те, що 60% усіх газових модулів зосереджені в Київській, Донецькій, Житомирській і Вінницькій областях. Крім того, автомобілісти нарікають на те, що якість вітчизняного скрапленого газу недостатньо висока (надлишок води), а для змащування двигуна потрібні спеціальні оливи, не поширені в Україні. Зрештою, ризик вибуху автомобіля, що заправляється газом, вищий, ніж дизельного чи бензинового.
Вигідно всім
У більшості європейських країн уже кожен третій автомобіль працює на скрапленому газі. Його доступність значною мірою зумовлена м’якою фіскальною політикою урядів цих держав щодо виробників і продавців пропан-бутанової суміші. Низькі податки дають змогу утримувати різницю в ціні (у півтора-два рази) між нафтопродуктами та альтернативним паливом. Наприклад, ще на початку 2000 року польський уряд відмовився від надходжень до бюджету за рахунок акцизних зборів на скраплений газ, що й стало поштовхом до розвитку цього ринку. Коли він сформувався, акциз у країні було відновлено, проте його ставка все одно нижча, ніж для світлих нафтопродуктів, і тенденція до переорієнтації на альтернативне паливо збереглася. У Польщі збудовано в десятки разів більше газових модулів, ніж в Україні, а обсяги реалізації пропан-бутану досягли 1,7 млн тонн, хоча 2000 року ця країна споживала, як і Україна зараз, лише 500 тисяч.
Європа свідомо йде на витрати, оскільки бачить у використанні скрапленого газу розв’язання багатьох проблем. Під час спалювання газу обсяги викидів шкідливих речовин уп’ятеро менші, ніж під час спалювання бензинів. Це особливо актуально, оскільки, підписавши Кіотський протокол, Євросоюз зобов’язався на чверть скоротити викиди парникових газів. Крім того, екологічніше паливо є і якіснішим: високе октанове число пропан-бутанової суміші (близько ста) збільшує ресурс роботи двигуна в півтора-два рази. На відміну від бензину, газ не утворює нагару в двигуні.
Ще одна його перевага — використання скрапленого газу частково розв’язує проблему неякісного палива. Для зручності транспортування та зберігання його переводять у рідкий стан під тиском 16 атмосфер. У разі зменшення тиску газ миттєво випаровується. Щоб виконувати будь-які дії зі скрапленим газом, потрібно мати дороге обладнання. Тому економічних стимулів для виготовлення фальсифікату вже немає. Третій і, мабуть, найважливіший з погляду держави стимул підтримувати ринок скрапленого газу — це необхідність диверсифікації постачання палива. Такий газ, як і нафта, має багато шляхів доставки. Його можна перевозити танкерами, у цистернах залізницею та автомобільними дорогами. В Україні проблеми дефіциту скрапленого газу поки що немає: його виробництво — 700 тисяч тонн на рік — досі перевищує споживання. Ми його ще й експортуємо. Наприклад, до Польщі.
Невиправдані поступки
Ще кілька років тому пропан-бутан спалювали у факелах як побічний продукт виробництва нафтопродуктів, а сьогодні випуском скрапленого газу займаються чотирнадцять газо- і нафтопереробних заводів. На Кременчуцькому та Лисичанському НПЗ виробляється близько половини пропан-бутанової суміші в нашій країні, ще стільки ж — на переробних підприємствах компаній «Укргазвидобування» та «Укрнафта», дочірніх структур НАК «Нафтогаз України». До 2006 року близько 60% виробленого в країні пропан-бутану йшло на експорт. Це було особливо дивно на тлі частих бензинових криз, спричинених дефіцитом імпортних поставок нафти.
Минулого року Кабмін спробував виправити становище, встановивши високе експортне мито на скраплений газ (400 гривень за тонну замість 125 гривень у 2005 році). За такого мита ціна українського палива з урахуванням його доставки до західного кордону зрівнялася з ціною в Польщі (650 доларів за тонну). Як наслідок, у 2006-му експорт вдалося скоротити до 100 тисяч тонн. Приблизно вдвічі зросло споживання скрапленого газу на внутрішньому ринку, тобто весь обсяг експортного газу виявився затребуваним на внутрішньому ринку. За час дії високого експортного бар’єра власники мереж АЗС різко прискорили темпи розвитку газозаправної інфраструктури. Головні гравці цього сегмента — компанії ЛПГ, «Галнафтогаз», «ЛУКойл-Україна», «Газовик», «Континіум-Укр-Ресурс», «Укртатнафта», «Альфа-нафта» почали активно обладнувати свої заправки газовими модулями.
Ліквідація дефіциту палива призвела до зниження цін, на що негативно відреагували виробники пропан-бутану. Для них експортні поставки мали вищу рентабельність, ніж продажі на внутрішньому ринку. Їхньою відповіддю на дії уряду стало зростання цін на скраплений газ у деяких регіонах, попри те, що в ринкових умовах збільшення пропозиції мало б сприяти зниженню цін. Проте за дев’ять місяців року в деяких областях ціни підскочили більш ніж на 70% — до 4050 гривень за тонну на кінець вересня. На думку операторів роздрібних мереж, таке підвищення могло статися лише за умов змови виробників. Водночас дещо зменшилися обсяги випуску скрапленого газу — з 780 до 700 тис. тонн. Виробники почали використовувати скраплений газ для власних потреб замість природного газу та мазуту, у такий спосіб скорочуючи його постачання на ринок країни.
Виробники скрапленого газу восени минулого року ініціювали зниження мита знову до 125 гривень за тонну. Однак у процесі переговорів уряду з операторами роздрібного ринку було знайдено компроміс. З початку 2007 року діє експортне мито на рівні 8% від митної вартості товару, але не менше ніж 250 гривень за тонну. На думку експертів, такий компроміс не стане поштовхом до розвитку внутрішнього ринку. «У Росії експортне мито на скраплений газ становить сто тридцять два долари за тонну, тобто майже втричі більше, ніж в Україні. Водночас Росія — найпотужніший виробник скрапленого газу в Європі», — каже генеральний директор ЗАТ ЛПГ Григорій Воропай. Під тиском виробників уряд пішов на невиправдано великі поступки.
Це не аукціон
Тим часом система регулювання внутрішнього ринку скрапленого газу залишає можливість для реалізації тіньових схем. Річ у тім, що пропан-бутанова суміш продається не лише через систему АЗС, а й постачається населенню для побутових потреб. Наявність двох категорій споживачів, які купують газ за різними цінами, спонукала уряд створити дворівневу систему аукціонів, що й було зроблено 1999 року. Один аукціон — спеціалізований — передбачає продаж газу населенню за фіксованими цінами (назва «аукціон» у цьому разі зовсім недоречна, оскільки газ фактично продається за фіксованими цінами). Граничну вартість скрапленого газу встановлюють постановами уряду (сьогодні — близько 1900 гривень за тонну). Під дію цих постанов підпадають напівдержавна «Укрнафта» і державне «Укргазвидобування». Другий аукціон — комерційний, де паливо купують трейдерські організації з метою реалізації на автозаправках або відправлення на експорт.
Різниця в ціні на цих двох аукціонах призвела до створення тіньового ринку, який дає змогу виробникам не лише компенсувати збитки від продажу палива населенню за фіксованими цінами, а й отримувати колосальні прибутки. Схема тіньових оборотів проста. Власники газу — компанії «Укрнафта» та «Укргазвидобування» — справді продавали його за заниженими цінами. Однак паливо не йде за призначенням: на аукціонах його викуповують близькі до держкомпаній трейдери (як правило — облгази), після чого воно перекочовує на комерційний аукціон, де реалізується вже за вищими цінами. За забезпечення населення газом відповідає компанія «Газ України», структурний підрозділ НАК «Нафтогаз України». Облгази, основні покупці пропан-бутану, давно приватизовані або передані в оренду приватним компаніям. Частка НАК у статутних капіталах більшості обл- і міськгазів незначна, контроль здійснюють приватні власники. «Багато керівників обласних газових господарств купують газ нібито для того, щоб розфасувати його в балони з метою постачання сільським жителям. Однак він одразу ж продається комерсантам удвічі дорожче», — повідомив «Експерту» директор департаменту з питань нафтової, газової та нафтопереробної промисловості Мінпаливенерго Леонід Косянчук.
Створена вісім років тому система існує досі. Про її деструктивний вплив на розвиток ринку скрапленого газу відверто розповідають оператори роздрібу. І вимагають від влади зробити однаковими правила гри для всіх учасників бізнесу. «Вважаю, що в Україні має бути один аукціон, де купуватимуть скраплений газ усі без винятку учасники ринку і на однакових для всіх умовах. Тільки тоді результати аукціонів відображатимуть реальну ситуацію на ринку скрапленого газу», — вважає начальник відділу інноваційних проєктів ВАТ «Концерн Галнафтогаз» Юрій Каличевський. Уряд Віктора Януковича, судячи з усього, до таких реформ готовий. Леонід Косянчук повідомив «Експерту», що Мінпаливенерго ініціює скасування двох аукціонів. Пільги населенню пропонується надавати у вигляді адресних субсидій. Джерелом останніх можуть слугувати прибутки, отримані держкомпаніями від продажу газу на комерційних аукціонах і частково вилучені через податки.
Очевидно й те, що державні компанії не повинні працювати збитково. «Ми маємо намір надати право експорту і державним підприємствам, створивши тим самим рівні можливості для всіх виробників скрапленого газу незалежно від форми власності. Однак такий експорт має бути контрольованим, а прибутки від нього мають іти на розвиток компаній і осідати в бюджеті у вигляді податків. Водночас пріоритетом усе ж залишатиметься забезпечення населення скрапленим газом у побутових балонах за доступною ціною. Експорт має здійснюватися за залишковим принципом», — переконаний Леонід Косянчук.
Не треба себе обманювати
Навесні 2006 року уряд ухвалив Енергетичну стратегію, у якій розглядається й перспектива розвитку ринку скрапленого газу в Україні. Так, передбачається, що до 2030 року країна споживатиме 370 тисяч тонн скрапленого газу. Оскільки цифра, закладена в кабмінівській стратегії, нижча навіть за нинішній рівень споживання скрапленого газу, можна зробити висновок, що розвиток альтернативного ринку палива, здатного знизити залежність України від імпортних поставок нафти, до планів головного органу виконавчої влади не входить.
Ухвалене парламентом експортне мито на цей рік загальмує розвиток ринку. Однак є підстави вважати, що вже 2008 року ситуація може кардинально змінитися. Міністерство палива та енергетики ухвалило рішення про розроблення формули експортного мита залежно від вартості пропан-бутанової суміші на європейських ринках, яка має діяти вже з наступного року. Це рішення можна вважати перемогою операторів роздрібних мереж, які реалізують скраплений газ власникам автомобілів, і першим кроком до встановлення прозорих і зрозумілих усім правил гри на цьому ринку. Запровадження формули означає автоматичну ліквідацію дворівневих аукціонів, які продемонстрували свою неефективність. Якщо уряд проводитиме послідовну політику на ринку скрапленого газу, найближчим часом Україна може значно послабити свою залежність від постачання російської нафти, а також від імпортних нафтопродуктів. Потрібне лише бажання.
Наталка Прудка
Джерело: Український діловий журнал “Експерт”
